Енергетичні гіганти готові вкласти величезні кошти у будівництво інфраструктури для експорту запасів сланцевого газу з Північної Америки: зараз вони розглядають і пропонують проекти загальною вартістю близько 500 млрд дол.

США і Канада готуються до масштабного експорту сланцевого газу

Нові технології зробили можливим видобуток раніше недоступних запасів сланцевого газу на території США і Канади. Ціни на природний газ у Північній Америці впали, приносячи вигоду промисловим та індивідуальним споживачам, а енергетичні компанії тепер шукають способи доставити надлишки дешевого північноамериканського газу в Азію, де попит і ціна на нього дуже високі. Виробники розділились на два великих табори: перші роблять ставку на Канаду з її близькістю до Азії і лояльним до інвесторів урядом. Другі сподіваються, що переваги розвинутої інфраструктури у США переважать політичну невизначеність, пов'язану з небажанням Вашингтона дозволяти експорт великих кількостей дешевого палива, пише The Wall Street Journal.

За оцінками аналітично-консалтингової фірми Eurasia Group, у переобладнання для експорту існуючих у США імпортних СПГ-терміналів енергетичні компанії з часом можуть вкласти 50 млрд дол., тоді як їхнє будівництво з нуля у Канаді коштуватиме додатково 60 млрд дол.

Ці інвестиції вплинуть на формування цін на газ на світовому ринку у найближчі десятиліття. Зараз у Північній Америці газ коштує близько 4 дол. за 1 млн британських теплових одиниць (BTU), а в Азії — 16 дол. за 1 млн BTU. Імпортний СПГ завжди буде дорожчим, ніж газ, що видобувається на території країни, за рахунок витрат на зрідження, транспортування та подальше переведення його знову у газоподібний стан; тим не менш його експорт в Азію з Північної Америки сприятиме скороченню цінового розриву і зниження витрат азіатських споживачів.

У першу чергу економічні вигоди отримають самі території-експортери. За оцінками уряду канадської провінції Британська Колумбія, спорудження одного СПГ-терміналу обійдеться у 20 млрд дол. і створить 200-300 постійних робочих місць і ще 3500 — на етапі будівництва. "Ми можемо стати другим за розміром у світі експортером СПГ", — каже прем'єр-міністр Британської Колумбії Крісті Кларк, розраховуючи, що майбутні податкові надходження принесуть у місцевий фонд добробуту близько 100 млрд дол. "Коли ми використаємо наш потенціал у сфері експорту СПГ, на економіку Канади це матиме такий самий ефект, як нафтоносні піски у провінції Альберта", — додає Кларк.

Прихильники експорту СПГ зі США вважають по-іншому. "Реальність така, що витрати на будівництво трубопроводу та обладнання для зрідження газу у такій віддаленій і пустельній місцевості виявляться настільки високими, що зведуть нанівець всі переваги", — говорить Майкл Сміт, гендиректор техаської Freeport LNG Development.

Мартін Х'юстон, директор з виробництва британської BG Group, визнає цю проблему, але вважає, що близькість до Азії дає Канаді додаткову перевагу. Вантаж із Західної Канади йде морем до Східної Азії від восьми до 10 днів — у два з гаком рази швидше, ніж з американського узбережжя Мексиканської затоки. Втім, BG розглядає проекти і у США, і в Канаді.

Ще в 2007 році країни Північної Америки готувалися до дефіциту природного газу і активно будували імпортні СПГ-термінали. Завдяки сланцевій революції всі вони тепер поступово переобладнуються для експорту. Вартість переобладнання одного терміналу становить приблизно 10 млрд дол.

Сміт із Freeport визнає, що основним викликом для проектів на території США є невизначеність щодо того, чи схвалить Вашингтон експортні заявки, а можливості залучити інвесторів багато в чому визначаються місцем проекту у черзі на розгляд.

Досі уряд США схвалив всього два проекти з експорту СПГ, один з них — термінал компанії Cheniere Energy Partners у Луїзіані, другий — термінал Freeport у Техасі. У Вашингтоні йдуть запеклі дебати з питання про те, чи варто дозволяти інші проекти. Ряд промислових компаній виступають проти експорту, стверджуючи, що у першу чергу дешеві енергоносії повинні отримувати американські компанії і споживачі.

У Канаді такі суперечки не ведуться. Уряд країни схвалив три заявки на експорт СПГ, включаючи проекти Chevron і Royal Dutch Shell. Розгляду очікують ще чотири заявки, подані цього літа, серед них великомасштабний проект ExxonMobil і проекти будівництва терміналів BG Group і малайзійської держкомпанії Petronas.

Перш ніж вкладати гроші у дороге будівництво терміналів у Канаді, компанії прагнуть укласти довгострокові контракти на постачання газу і шукають покупців або бізнес-партнерів в Азії. Останні, у свою чергу, прагнуть гарантувати собі постачання газу за мінімальною можливою ціною, перш ніж брати на себе зобов'язання. Утім, мало хто сумнівається, що покупці на канадський газ в Азії знайдуться. Багато азіатських компаній вже купили частки у СПГ-проектах на території Канади.

Поки проекти в обох країнах змагаються за залучення інвесторів, населення маленьких містечок на півночі тихоокеанського узбережжя Канади, де раніше ніколи не було СПГ-терміналів, вже чекає початку епохи розквіту. Щоб ці надії здійснилися, інвесторам доведеться фінансувати будівництво причалів для танкерів, заводів зі скраплення газу і трубопроводів, що з'єднують їх із родовищами сланцевого газу у глибині континенту.

Населення містечка Порт-Едуарда у Британській Колумбії зараз складає всього 544 людини. Після закриття консервних заводів і целюлозно-паперових фабрик кілька десятків років тому місто занепало, але зараз у нього є шанси на відродження: глибоководний порт тут може приймати великі танкери, що транспортують СПГ. Petronas заявила про готовність вкласти 20 млрд дол. у будівництво СПГ-терміналу, трубопроводу та іншої інфраструктури у Порт- Едуарді і вже заплатила більше 5 млрд дол. за канадську видобувну компанію Progress Energy.

Інтерес до проектів демонструвала китайська держкомпанія Cnooc, яка в минулому році витратила 15,1 млрд дол. на покупку канадської Nexen. "На нашому узбережжі ніби почалася золота лихоманка, щомісяця ми отримуємо нові заявки", — говорить Джек Муссалем, мер сусіднього з Порт-Едуардом міста Прінс-Руперта.

До змін готується і місто Кітімат, приблизно за 200 км на південний схід від Прінс-Руперта. Занедбані промислові зони і приватні землі тут вже викуплені Chevron, Shell і більш дрібними компаніями під будівництво СПГ- терміналів. "За останні кілька років у нас побували представники, напевно, всіх найбільших світових енергетичних компаній", — говорить чиновник муніципалітету Роуз Клюкас, що відповідає за економічний розвиток міста. У грудні тут відкрилася перша кав'ярня Tim Hortons, до кінця року з'явиться готель. Після того як в 2010 році компанія West Fraser Timber закрила свій целюлозно-паперовий завод у Кітіматі, мешканці боялися, що їхнє житло знецінилося за одну ніч", говорить Клюкас. Тепер ціни на нерухомість у місті знову зросли, а продажі житла в минулому році подвоїлися, кажуть місцеві агенти з нерухомості.

Всі ці проекти стали можливими завдяки запасам сланцевого газу на родовищах Західно-Канадського осадового басейну, які оцінюються майже у 1300 трлн куб. футів (36,81 трлн куб. м), що при поточному рівні видобутку забезпечить більш ніж на 100 років.

Але доставити цей газ в Азію буде непросто. На майданчику спільного проекту Chevron і канадської Apache у Кітіматі бульдозери місять багнюку, але офіційна дата початку будівництва ще навіть не встановлена. Робітники зміцнюють грунт на місці будівництва заводу зі зріджування газу, будівництво трубопроводу також поки не розпочато. "Всі проекти стикаються з труднощами. Але ми не знаємо нічого такого, що не можна було б подолати за допомогою інженерної думки і правильного планування", — говорить Джо Джеаджеа, який курирує у Chevron напрямок глобального маркетингу природного газу.

Petronas у Порт-Едуарді уклала попередні контракти на будівництво трубопроводів та інші інженерні роботи. Остаточне інвестиційне рішення буде прийнято у наступному році. Поінформовані джерела кажуть, що Petronas і BG також обговорюють можливості спільної реалізації проектів у Канаді.

Дзеркало тижня. Україна