Перший газ в обмін на флот: під час зустрічі українського та російського президентів Леоніда Кравчука та Бориса Єльцина у Массандрі у вересні 1993 року Україна погодилася обміняти частину своїх кораблів Чорноморського флоту на списання 800 мільйонів доларів першого газового боргу перед Росією.

За місяць енергосистеми України та Росії були офіційно роз'єднані.

Першу міжурядову газову угоду між Україною та Росією було підписано у лютому 1994 року. Передбачалося, що вона має діяти 20 років — до 2005, і що щороку Росія має постачати Україні 50-70 мільярдів кубів газу. Ціну цього газу "Газпрому" та "Укргазпрому" пропонувалося визначити додатково у своїх контрактах.

Угода 1994 року забороняла реекспорт російського газу з території України, але дозволяла покривати газові борги України за рахунок будівельних робіт на замовлення "Газпрому".

На ринку починають працювати посередники — корпорація "Республіка", ЄЕСУ, "Ітера"

У 1995-1996 роках, коли віце-прем'єром з питань ПЕК працює майбутній український прем'єр Павло Лазаренко, Єдині енергетичні системи України під керівництвом Юлії Тимошенко стають найбільшим імпортером газу в Україні. Щорічний обіг коштів компанії становить 10-11 мільярдів доларів.

Податки, начебто несплачені компанією у ті часи, а також сумнівні схеми імпорту газу із Росії, часто за бартерними угодами, згодом будуть покладені в основу звинувачень, вперше висунутих проти Юлії Тимошенко у 2001 році, після її звільнення з посади віце-прем'єра з енергетичних питань.

Сама Юлія Тимошенко завжди пояснювала ці звинувачення своєю опозиційною діяльністю, а також спротивом тим реформам в енергетиці, що їй вдалося втілити на посаді віце-прем'єра з питань енергетики.

31 травня 1997 року український та російський президенти Леонід Кучма і Борис Єльцин підписують Великий україно-російський договір про дружбу, співробітництво і партнерство, згідно із яким російський Чорноморський флот має базуватися у Севастополі 20 років, тобто, до 2017.

За 20-річну оренду бази ВМФ Росія сплатила Україні 2,5 млрд. доларів.

Одним із головних пунктів угоди є домовленість, що сторони "будуватимуть свої відносини без застосування сили, без економічних та інших засобів тиску", а також не укладати із третіми країнами угоди, що шкодитимуть інтересам однієї із сторін.

У травні 1998 року український уряд створює "Нафтогаз" — національну акціонерну компанію, що опікуватиметься імпортом газу до України, його транзитом через територію України, а також власним видобутком енергоносіїв.

"Нафтогаз" очолює колишній керівник газового посередника "Республіка" Ігор Бакай.

У березні 2005 Ігор Бакай отримав російське громадянство. Від травня того ж року перебував у міжнародному розшуку через звинувачення у перевищенні службових повноважень на посаді керівника Державного управління справами. У 2010 році всі карні справи, порушені Генпрокураторою України проти Ігоря Бакая, були закриті.

Нова міжурядова газова угода між Україною та Росією була підписана восени 2001 року.

Ця угода мала діяти до 2013 року. У ній жорстко фіксувалася ціна на російський газ для України — 80 доларів за тисячу кубометрів (за винятком 30 мільярдів кубів, які Україна отримувала від Росії для забезпечення транзиту російського газу своєю територією). Проте так само жорстко була прописана процедура повернення українського боргу за російський газ, який на той час склав 1,4 млрд. доларів. Борг було оформлено в облігації, що мали погашатися Україною від 2004 до 2013 року.

Продовженням стала домовленість про створення консорціуму із розвитку української газотранспортної системи, досягнута під час зустрічі президентів Леоніда Кучми і Володимира Путіна у червні 2002 року. Утім, в Москві хотіли бачити цей консорціум двостороннім і "на паритетних засадах", а в Києві — тристороннім із залученням європейських споживачів, а також із збереженням контрольного пакета за Україною.

У серпні 2004 року до угод були внесені зміни, згідно із якими Росія погоджувалася на зниження ціни на газ до 50 доларів за тисячу кубів. Оглядачі пов'язували це із сподіванням Москви на те, що після перемоги на президентських виборах 2004 року Віктора Януковича Україна погодиться на передачу ГТС під контроль "Газпрому".

Обов'язковий учасник переговорів — Віктор Черномирдін — екс-міністр газової промисловості СРСР, екс-керівник "Газпрому", а у 2001-2009 роках — посол Росії в Україні.

Перша новорічна газова війна: Після приходу до влади в Україні "помаранчевої команди" на чолі із президентом Віктором Ющенком, газові відносини між Києвом та Москвою загострилися.

У 2005 році українська сторона не подала заявки на імпорт російського газу, воліючи змінити контракти, укладені за часів прем'єрства Віктора Януковича.

Крім того, 31 грудня 2005 року закінчувався термін дії міждержавного договору з Туркменистаном. Разом з ним припинялася дія угод з росіянами щодо транзиту туркменського газу до кордону України. А укладати нові російська сторона не поспішала.

Таким чином, на 1 січня 2006 року єдиним можливим постачальником газу до України ставав "Газпром", який назвав ціну за свій газ: 230 доларів за тисячу кубометрів.

4 січня 2006 року міністр енергетики Іван Плачков та голова "Нафтогазу" Олексій Івченко привозять із Москви нову газову угоду, згідно із якою Україна імпортуватиме "коктейль" із дорожчого російського та дешевшого середньоазійського газу за ціною у 95 доларів за тисячу кубів.

Постачатиме цей газ компанія-посередник РосУкрЕнерго, кінцеві бенефіціарії якої залишаються невідомими і досі.

Друга новорічна газова війна: на 1 січня 2009 року між Україною та Росією знову не було підписано річного контракту про постачання газу, а у боргових суперечках кожна із сторін наводила свої цифри та аргументи.

Росія почала знижувати тиск газу на кордоні із Україною і одночасно звинуватила Україну у "крадіжці" газу.

7січня 2009 року Газпром повністю припинив постачання транзитного газу в Україну.

Українська ГТС перейшла у автономний режим роботи.

Не отримуючи газу із Росії, Україна намагається не тільки забезпечувати газом українських споживачів. За рахунок газу, накопиченого у підземних сховищах, Україна продовжує постачати газ до Європи, надзвичайно роздратованої україно-російським газовим конфліктом у розпал зимових холодів.

19 січня 2009 року за присутності українського та російського прем'єрів Юлії Тимошенко та Володимира Путіна керівники НАК "Нафтогаз" та РАТ "Газпром" підписали україно-російські газові угоди.

Як заявляв згодом президент Віктор Ющенко, ані він, ані більшість із членів уряду та РНБО не бачили остаточного тексту угоди до її підписання.

В угодах було передбачено перехід до прямих поставок від "Газпрому" до "Нафтогазу", ліквідацію посередника в особі РосУкрЕнерго, зафіксовано сталу формулу визначення ціни на російський газ залежно від цін на нафту і нафтопродукти на світових ринках, а також виписані умови "бери або плати", згідно із якими Україна мала викуповувати у Росії щонайменше 41,6 млрд. кубометрів газу на рік.

Крім того, в угоді міститься і умова "качай або плати", згідно із якою Газпром гарантує прокачування територією України не менше 120 мільярдів кубометрів газу.

Через два місяці після обрання Віктора Януковича президентом України, 21 квітня 2010 року під час зустрічі у Харкові президенти Росії Дмитро Медведєв та України Віктор Янукович підписали угоду, згідно із якою Україна отримала знижку на ціну російського газу на 100 доларів в обмін на продовження терміну базування Чорноморського флоту Росії в Севастополі до 2042 року.

Ратифікація харківських угод відбулася в українському парламенті лише через тиждень після їх підписання — 27 квітня.

Голосування супроводжувалося бійками депутатів, використанням димових шашок та киданням яєць у спікера Верховної Ради Володимира Литвина.

"За" ратифікацію угоди проголосували 236 депутатів.

11 жовтня 2011 року Печерський суд Києва засудив екс-прем'єра Юлію Тимошенко до семи років позбавлення волі за перевищення службових повноважень при підписанні газових контрактів у січні 2009 року.

Суд також заборонив Юлії Тимошенко обіймати державні посади строком та три роки, та відшкодувати збитки "Нафтогазу" на 1,5 млрд. гривень.

Наприкінці січня російська компанія "Газпром" виставила українському "Нафтогазу" рахунок на сім мільярдів доларів за недобір газу за підсумками минулого року.

У 2012-му Україна купила лише 33 мільярди кубів російського газу. Київ твердить, що піти на суттєве скорочення обсягів імпорту російського газу його змусила занадто висока ціна на нього та небажання Москви переглядати газові контракти, укладені у січні 2009 року.

Середньорічна ціна російського газу для України у 2009 році становила 228 доларів за тисячу кубометрів.

За 2012 рік вона становила 440 доларів за тисячу кубів із урахуванням "харківської знижки" у 100 доларів.

Жодна із укладених впродовж останніх 20 років україно-російських газових угод не була виконана до кінця, а країни, між якими існує Великий договір про дружбу, пережили кілька "газових воєн".

Анастасія Зануда

BBC Україна