Що таке біодизель, чули всі. Це пальне, яке виготовляється з рослин, переважно з насіння ріпаку та інших олійних культур. Така собі екологічна альтернатива нафтопродуктам. А от про полідизель знають одиниці. Розшифруємо. Полідизель— альтернативний вид пального нового покоління, отриманого з полімерних відходів.
«Золотий» пластик
Під терміном «полімерні відходи» маються на увазі різноманітні пластмаси та поліетиленова плівка, які на сьогодні є головними забруднювачами навколишнього середовища. Підраховано, що пластикові пляшки (матеріал — поліетилентерефталат (ПЕТФ) ) та упаковка становлять майже 70% побутових відходів. Що найгірше — пляшки за малої ваги досить великі й займають основний об’єм сміттєзвалищ, які стрімко розростаються. Ще одна біда — ці звалища повсякчас горять, і при цьому виділяється надзвичайно токсична речовина — діоксин. Лише в Україні щорічно на звалища потрапляє понад півмільйона тонн ПЕТФ.
Розв’язати цю екологічну проблему вирішили три ентузіасти з міста Городок — невеличкого районного центру Хмельницької області — Костянтин Малецький, Андрій Тарнавський і Борис Івасюк. Вони придумали, як пластикові відходи перетворювати на пальне.
Технологію розробив колишній учитель інформатики, а нині директор ТОВ «Оболонь Оіл» Костянтин Малецький. Перший «самогонний агрегат», на якому «обкатувалося» ноу-хау, він змайстрував із підручних матеріалів на власному подвір’ї. За розмірами він не перевищував установки, на якій його подільські земляки виготовляють улюблений усіма продукт.
«Самогонний агрегат» для виробництва полідизеля
Сировиною для міні-заводу стають практично будь-які полімери
Коли технологія була доведена до досконалості, винахідник звернувся до міськради з проханням виділити землю для будівництва потужнішої установки. Бюрократична процедура звела його з Андрієм Тарнавським, тоді депутатом міськради, а ще — винахідником, раціоналізатором і супермайстром, який може оживити та удосконалити будь-яку «залізяку». Свого часу саме він готував автомобіль Chevrolet Niva до штурму Говерли і був за його кермом на останньому етапі автосходження на найвищу точку України.
Тарнавський запропонував Малецькому свою допомогу у роботі над його унікальним проектом. Винахідник одразу ж погодився.
На першому етапі єдиними інвестиціями під проект були ідея, талант, «золоті руки» та невеликі власні заощадження. Цього було вочевидь недостатньо. По допомогу вирішили звернутися до свого земляка Олександра Слободяна – президента ЗАТ «Оболонь» (він родом із Городка).
Без пива не розібратися!
«Слободян із нами зустрівся і дуже уважно вислухав, — розповідає Андрій Тарнавський. – Ідея йому сподобалася. Він одразу дав нам на витрати 10 тисяч гривень і, що найголовніше, пустив нас на своє «поле чудес» — чималенький майданчик, на якому складують списане обладнання та машини. Там ми відібрали все необхідне — баки, труби, металевий профіль …».
Набралося дві повні вантажні фури, які, до слова, теж надав Олександр Слободян. Власне, це і були всі великі інвестиції у проект. Далі лише праця — тяжка, з ранку до ночі. За рік міні-завод було змонтовано. Восени 2009-го вигнали першу партію пального — зі 104 кг відходів одержали 100 л полідизелю, відро бензину та ще трохи солідолу.
Бензин випробували одразу — заправили бензопилку. Потім залили пальне в мотоцикл. Показники були як у дуже якісного промислового бензину. Далі вже випробовували сам полідизель.
«Я тоді ризикнув заправити власну «легковушку», — згадує Андрій Тарнавський, — обкатав. Двигун працював рівно. Навіть краще, ніж на дизелі з бензозаправки». Ризик був ще той. Як механік наш співрозмовник добре знає, як впливає на мотор «бодяга».
Допомогти у випробуванні палива погодився і місцевий фермер. На «розтерзання» він віддав свій імпортний трактор — «Массей Фергюсон», до палива досить вибагливий. Полідизель давав таку саму потужність, що й у разі застосування звичайного пального. Більш того, якщо від традиційного дизеля з вихлопної труби виходила кіптява, то від «пляшкового» вихлоп був чистим.
Три місяці поспіль трактор заправляли виключно полідизелем. Зауважимо, це був час активних осінніх польових робіт — оранка, культивування, посів озимих тощо. Коли потім перевірили двигун, виявилося, що він у найкращому стані.
Водночас із будівництвом міні-НПЗ, точніше ППЗ (пластикопереробного заводу), було налагоджено і збір сировини. В Городку, Чемирівцях (райцентр по сусідству), на курорті Сатанів та у Хмельницькому встановили спеціальні контейнери для відбору ПЕТФ-пляшок (програма «Зелене місто»).
«Наразі ми збираємо набагато більше пластику, ніж можемо переробити, — розповідає Андрій Тарнавський. — Установка у нас поки що експериментальна, і незважаючи на те, що вже маємо зареєстроване підприємство «Оболонь Оіл», продавати дизпаливо без ліцензії не можемо, а вона дуже дорога».
Зібраний пластик поки що пресується і поставляється на переробку до Дніпродзержинська, де з нього виготовляють пакувальну стрічку. Полідизель використовується тільки для внутрішніх потреб — ним заправляються вантажівки, що збирають пляшки, на ньому працює прес, який перетворює пластикове сміття на компактні тюки. На полідизелі їздять і легкові автівки винахідників.
Протягом минулого року було зібрано 10,5 тонни пластику. На перший погляд, цифра не вражає. Але це принаймні 260 тисяч пляшок, які могли валятися на вулицях і в кущах, захаращуючи довкілля.
«Мета нашого проекту, — говорить автор ідеї винахідник Костянтин Малецький, — не стільки мати якісь надприбутки і задоволення від творчості, скільки хоч щось зробити для порятунку природи, яка вже задихається в пластику! До того ж це дозволить виготовляти відносно недороге якісне пальне».
До речі, і сама установка дуже екологічна. За словами розробників, вона працює без шкідливих викидів. «Усе абсолютно герметичне, — пояснює Андрій Тарнавський. — На виході лише полідизель, бензин та солідол. Жодних випарів. Єдине, що потрапляє в атмосферу, це дим від згоряння дрів».
У найближчих планах винахідників — поширення програми «Зелене місто» на інші населені пункти та будівництво потужної промислової установки, здатної переробляти до чотирьох тонн пластику на добу. Установка може перетворювати на паливо ще кілька видів поширених полімерів, зокрема поліетилен.
Супермотоцикл та унікальний трактор
Винахідники пишаються ще кількома розробками. Передусім, це повнопривідний мотоцикл CIVAR, який 2005 року зміг заїхати аж на Говерлу. Із «казенного» у супербайку лише мотор «Іж» та колеса. Усе інше — рама, підвіска, система передач, тяги тощо — власна унікальна розробка.
На досягнутому винахідники не зупинилися і невдовзі переробили байк на мотоцикл-трансформер, який може їздити як на колісному, так і гусеничному ходу. Останнє дуже доречне, коли треба рухатися сніговою цілиною. Це, до слова, єдиний у світі одноколійний гусеничний мотоцикл — усі сучасні аналоги мають ззаду дві гусениці, а тут — одна. Будь-яка висота снігу для цього трансформера — не проблема. Швидкість — до 40 км.
«Коли ми випробовували мотоцикл на снігу, то ледь не спричинили кілька ДТП, — згадує Григорій Гуменний, один із «батьків» мотодива. — Я гнав на повну по заметеному полю вздовж траси. Сніг віялом в усі боки… Швидкість… То водії дивилися не стільки на дорогу, скільки на мене. Багато хто знімав на мобільні телефони. Від гріха подалі, аби не спричинити якої аварії, довелося від’їхати вглиб поля».
Зараз мотоцикл-трансформер-альпініст припаркувався у Городоцькому краєзнавчому музеї.
«Нам за нього німці пропонували 6 тисяч доларів, — говорить Тарнавський, — сума, як для нашого райцентру, де платня 2 тисячі гривень, велика, але ми вирішили: хай він краще залишиться в Городку, і подарували його музею»
Ще одна гордість — трактор «У-2» («Універсал-2»), випущений у Києві 1934 року. Із кінця 60-х і аж до 2008-го він розміщався на високому постаменті біля місцевої «Сільгосптехніки». Можна собі уявити, як виглядав трактор, що майже півстоліття простояв під дощем та снігом.
«Ми рік із ним прововтузилися, — згадує Тарнавський, — розібрали по гвинтику. Що могли – реставрували, деякі запчастини знайшли, деякі виготовили. І нарешті він таки завівся!»
На сьогодні тракторів «У-2» збереглося менше десятка, а у робочому стані цей — єдиний. «У люди» раритет вивели на День міста 2009 року. Це був фурор. Усе, як у старій радянській кінохроніці 30-х років про перший трактор на селі. За деренчливим «У-2» бігли і старі і малі. А поява «Універсала» на святі ледь не зірвала урочистий концерт : на виступи артистів ніхто й не дивився — лише на трактор.
Наразі «У-2» зайняв почесне місце у музеї поряд із мотоциклом-трансформером.
«Тут у нас в області ще довоєнна полуторка є, — мрійливо зітхає Андрій Тарнавський, — так і хочеться покопирсатися в ній. Розібрати по гвинтику, щоб теж потім на колеса поставити».
А ще Андрій Микитович мріє збудувати власну ГЕС. Його дім і майстерня стоять на самому березі стрімкого Смотрича, «Я знаю, як можна поставити станцію без греблі, — каже він.— Конструкція проста й дешева. Але…»
Але на заваді стоять чиновники: «Не встигну я її запустити, як до мене прибіжать – плати, мовляв, за використання гідроресурсів. А це чималі гроші. Дешевше споживати струм із мережі».
"Українська технічна газета"